Види перекриттів

По своєму конструктивному рішенні несучу частину перекриттів можна розділити на:

- балкові, що складаються із несучої частини (балок) і заповнення (накату);
- безбалкові, виконувані з однорідних елементів ( плит-настилів або панелей-настилів).

У балкових перекриттях у якості заповнення можуть використовуватися менш міцні матеріали, чому в несучій частині, що володіють гарними теплоізоляційними властивостями. В одноповерхових будинках з підлогами по ґрунту влаштовують тільки горищні перекриття, у будинках із другим поверхом або мансардою, а також при наявності підвалу, підпілля - междуэтажные й цокольні перекриття.

Междуэтажные й цокольні перекриття несуть більш високе корисне навантаження, чому горищні. Междубалочное заповнення перекриттів є, що обгороджує (звуко- або теплоизолирующим) елементом, утворює рівну поверхню стелі й іноді сприймає корисні навантаження від підлоги. Заповнення звичайне роблять багатошаровим, причому кожний шар має своє призначення й виконується з відповідних матеріалів.

Головними перевагами залізобетонних перекриттів є їхня довговічність, міцність і неспаленність. Залізобетонні перекриття бувають монолітними, що виготовляються на місці, і збірнями, що збираються з елементів заводського виробництва. Монолітні залізобетонні перекриття застосовуються при будівництві великих унікальних суспільних і промислових будинків і споруджень, при наявності досить значних, у першу чергу динамічних, навантажень. А також у тих випадках, коли перекриття є основними елементами, що забезпечують загальну просторову твердість будинку, і тоді, коли воно має складну в плані форму, внаслідок чого типові конструкції збірних перекриттів застосовано бути не можуть.

У суспільних і житлових будинках масового будівництва застосовують для несучої частини перекриттів уніфіковані збірні залізобетонні плити й панелі. Їх можна підрозділити на конструкції, що влаштовуються з мелкоразмерных і крупноразмерных елементів. Перші застосовують головним чином при індивідуальнім будівництві й будівництві малоповерхових будинків, другі - в умовах сучасного масового індустріального будівництва багатоповерхових будинків. Переваги великопанельних перекриттів (розміром з кімнату) полягають головним чином у малій кількості монтажних елементів і відсутності між ними стиків, що спрощує обробку стелі й підвищує звукоізолюючі властивості перекриття.

У сучасній практиці будівництва застосовується кілька типів залізобетонних плит-настилів, що різняться по типу (поперечного сечениямногопустотные, ребристі й суцільні) і способу армування (зі звичайної або попередньо напруженою арматурами). Ребристі настили виготовляють із ребрами в одному або двох напрямках із суцільною плитою у верхній частині. Така плита добре працює на вигин, але через виступаючі вниз балки утворює неплоска стеля, що обмежує її використання в житлових будинках. Вони знаходять застосування в горищних покриттях.

У великоблочних і цегельних будинках роль жорстких дисків перекриттів полягає в сприйнятті всіх горизонтальних навантажень, що доводяться на них вертикальних і, а також у забезпеченні єдності в сприйнятті силових зусиль вертикальними несучими елементами будинків. Тому всі плити настили мають анкерні сталеві зв'язки один з одним і з несучими стінами.

Найпоширеніший тип перекриття в індивідуальних будинках - дерев'яні. Вони відрізняються невеликою масою, гарної тепло- і звукоізоляцією, економічністю, доступністю виготовлення. Для балок дерев'яних перекриттів застосовують ліс хвойних порід (сосна, ялина, ялиця). У сучаснім будівництві рідко застосовують для балок перекриттів окантовані колоди. Найпоширеніші балки з дощок.

Проліт дерев'яних балкових перекриттів (відстань між опорами) - 3,6-4,5 м. При прольотах більш 4,5 м значно зростає витрата деревини, потрібні перетини балок нестандартних розмірів. Навантаження на перекриття, зокрема, житлових будинків складаються з розрахункової тимчасовий, тобто від маси меблів, устаткування, що перебувають у приміщеннях людей ( для горищного перекриття - 105 кгс/кв.м, для цокольного й междуэтажного - 210 кгс/кв.м) і розрахункової постійної від власної маси перекриття (з утеплювачем, покриттями підлоги й т.п.).

Розрахункове навантаження від власної маси перекриття залежить від його конструкції й для індивідуальних будинків може ухвалюватися 60 кгс/кв.м. Таким чином, загальне розрахункове навантаження на междуэтажное перекриття житлового садибного будинку становить не менш 270 кгс/кв.м. При цьому слід особливо враховувати масу постійно встановлюваного санітарно-технічного встаткування (ванн, казанів, водогрійних баків і т.п.). Несуча здатність конструкцій під них повинна розраховуватися в кожному випадку окремо.

Розрахункове навантаження від утеплювача різна для цокольного й горищного перекриттів і залежить від виду утеплювача, його товщини, обумовленою зимовою температурою зовнішнього повітря. Тому розрахунки загального навантаження на такі перекриття слід робити з урахуванням маси конкретного матеріалу. Відстань між балками залежно від прольоту, навантаження, типу утеплювача й типу підлоги ухвалюють рівним 0,5-1,0 м.

У междуэтажном і цокольному перекриттях, коли безпосередньо по балках улаштовують підлога з дощок товщиною 28 мм, відстань між балками ухвалюють 0,5 м. При більшій відстані піл буде хитким. У горищнім перекритті, де навантаження менше, чим у междуэтажном і цокольному, відстань між балками може бути збільшене. Застосування легких утеплювачів дозволяє зменшити навантаження на перекриття й застосувати балки меншого перетину. Найпоширенішим і простим є перекриття по дерев'яних балках із заповненням щитами накату. Щити накату укладають на черепні бруски перетином 40х40 мм або 50х50 мм балки, що прибиваються до нижньої частини.

Якщо використовують легкі сучасні утеплювачі, наприклад, мінеральну вату й виробу на її основі, можна замість щитів накату виконати підшивку з дощок по низу балок. Дошки кріплять цвяхами, що забиваються під кутом. У якості накату можна також використовувати плити фібролітові, гіпсові з дерев'яною арматурами, а також інші плитні матеріали. Утеплювач, який укладають між балками перекриття, необхідно захистити від зволоження. Для цього влаштовують пароізоляцію з поліетиленової плівки. У горищнім перекритті її розміщають по щитах накату під утеплювачем, а в цокольному - поверх утеплювача, під підлогою.

Якщо в горищнім перекритті замість щитів накату виконана підшивка з дощок, то по верхові балок улаштовують ходовий настил, через який передається тимчасове навантаження і який захищає від ушкодження утеплювач. Якщо застосований мінераловатний утеплювач, то щоб він не зміщався, поверх нього можна укласти мати з тонких дерев'яних рейок товщиною 15 мм, зв'язаних оцинкованому дротом, прикріпивши їх до балок. Відкриту поверхню засипного утеплювача й утеплювач із твердих плитних матеріалів слід захистити шаром ("кіркою" із глиняного, вапняного або цементного розчину).